Що вирішив Верховний Суд
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу директора комунального підприємства та визнав його звільнення за прогул незаконним. Підставою стало те, що відсутність працівника на території підприємства була зумовлена виконанням службових обов'язків поза його межами, що не може кваліфікуватися як прогул у розумінні трудового законодавства.
Суд поновив директора на посаді та зобов'язав роботодавця виплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 1 061 539,92 грн відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України.
Що це означає для трудових відносин
Рішення Верховного Суду формує важливий правовий орієнтир: відсутність керівника або працівника на робочому місці не є автоматичною підставою для кваліфікації цього факту як прогулу. Роботодавець зобов'язаний встановити та довести, що відсутність не була пов'язана з виконанням трудової функції.
Згідно зі ст. 40 КЗпП України, звільнення за прогулом допускається лише у разі відсутності працівника на роботі без поважних причин понад три години протягом робочого дня. Виконання службових доручень поза підприємством є поважною причиною відсутності та виключає склад дисциплінарного проступку.
Практичні наслідки для роботодавців:
- Наказ про звільнення за прогулом потребує документального підтвердження відсутності поважних причин;
- Недотримання процедури тягне поновлення працівника на посаді та виплату середнього заробітку за весь період вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП України);
- Фінансові ризики для підприємства можуть сягати понад мільйон гривень залежно від тривалості судового розгляду.
Докладніше про підстави та порядок звільнення читайте у розділі Трудове право — звільнення.
Disclaimer: Матеріал носить інформаційний характер і не є юридичною консультацією.
Правова база
- Ст. 40 КЗпП України — підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, зокрема п. 4 (прогул без поважних причин).
- Ч. 1 ст. 235 КЗпП України — поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі незаконного звільнення.
- Ст. 43 Конституції України — гарантія захисту від незаконного звільнення та право на своєчасне одержання винагороди за працю.