Що вирішив Верховний Суд
Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду у спорі між матір'ю та бабусею щодо місця проживання дитини і підтвердив принципову позицію: після досягнення 14-річного віку дитина має право самостійно визначати, з ким і де проживати. Суди нижчих інстанцій зобов'язані враховувати волевиявлення дитини як самостійний і вагомий чинник при вирішенні таких спорів.
Відповідно до ч. 2 ст. 160 Сімейного кодексу України (далі — СК України), місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається нею самою. Ця норма є імперативною: суд не може ігнорувати позицію дитини зазначеного віку та підміняти її власною оцінкою «доцільності».
Що це означає для батьків і родичів
Рішення Верховного Суду формує обов'язкову судову практику: у спорах про місце проживання дитини старше 14 років її власна позиція є визначальною. Суд не вправі відхилити волевиявлення дитини без обґрунтованих підстав, пов'язаних із загрозою її правам чи інтересам.
Практичні наслідки для учасників сімейних спорів:
- Батьки та інші родичі не можуть у судовому порядку «переселити» дитину старше 14 років всупереч її волі лише на підставі власних аргументів про «кращі умови».
- Суди першої та апеляційної інстанцій зобов'язані фіксувати позицію дитини у процесуальних документах і мотивувати, чому вона врахована або відхилена.
- Органи опіки та піклування при підготовці висновків мають окремо відображати волевиявлення дитини, яка досягла 14 років, відповідно до ст. 171 СК України.
Водночас Верховний Суд наголосив, що волевиявлення дитини розглядається у сукупності з іншими обставинами, які відповідають її найкращим інтересам, — принцип, закріплений у ст. 3 Конвенції ООН про права дитини 1989 року, ратифікованої Україною.
Докладніше про права дитини у сімейних спорах — у розділі «Сімейне право».
Disclaimer: Матеріал носить інформаційний характер і не є юридичною консультацією.
Правова база
- Ч. 2 ст. 160 СК України — місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається нею самою.
- Ст. 171 СК України — право дитини на висловлення своєї думки; суд, орган опіки зобов'язані заслухати дитину, яка може висловити свою думку.
- Ст. 3 Конвенції ООН про права дитини (1989) — в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
- Ст. 9 СК України — регулювання сімейних відносин за домовленістю сторін у межах, що не суперечать закону та моральним засадам суспільства.